Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.
Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.
За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою "Освіта" ("Україна XXI століття").
Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модернізації галузі, ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість розв'язання їх нагальних проблем.
Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та дальше утвердження її національного характеру. Мають постійно оновлюватися зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково- технічних досягнень. Критичним залишається стан фінансування освіти і науки, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Потребують державної підтримки дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів, а також дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку.
Необхідно істотно зміцнити навчально-матеріальну базу, здійснити комп'ютеризацію навчальних закладів, впровадити інформаційні технології, забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, запровадити нові економічні та управлінські механізми розвитку освіти. Усі ці проблеми потребують першочергового розв'язання.
В Україні повинні забезпечуватися прискорений, випереджальний інноваційний розвиток освіти, а також створюватися умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.
Національна доктрина розвитку освіти (далі - Національна доктрина) визначає систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття.
1. Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.
2. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є:
• особистісна орієнтація освіти;
• формування національних і загальнолюдських цінностей;
• створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;
• постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;
• розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;
• пропаганда здорового способу життя;
• розширення україномовного освітнього простору;
• забезпечення освітніх потреб національних меншин;
• забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;
• розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;
• органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;
• запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;
• створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;
• створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;
• інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.
3. Держава повинна забезпечувати:
• виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;
• збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин;
• виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу;
• формування у дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості;
• підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці;
• створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді;
• підтримку дітей та молоді з особливостями психічного і фізичного розвитку;
• стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя;
• розвиток дитячого та юнацького спорту, туризму;
• етичне, естетичне виховання;
• екологічну, правову, економічну освіту;
• наступність і безперервність освіти;
• інноваційний характер навчально-виховної діяльності;
• різноманітність типів навчальних закладів, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання та виховання;
• моніторинг освітнього процесу, зростання якості освітніх послуг;
• створення умов для ефективної професійної діяльності педагогічних, науково- педагогічних працівників відповідно до їх ролі у суспільстві.
4. Освіта має гуманістичний характер і грунтується на культурно-історичних цінностях Українського народу, його традиціях і духовності.
Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації, розвитку культури Українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями.
5. Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молодцю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.
6. Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури.
Головними складовими національного виховання є громадянське та патріотичне виховання.
7. Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.
8. У державі створюється система безперервної мовної освіти, що забезпечує обов'язкове оволодіння громадянами України державною мовою, можливість опановувати рідну (національну) і практично володіти хоча б однією іноземною мовою. Освіта сприяє розвитку високої мовної культури громадян, вихованню поваги до державної мови та мов національних меншин України, толерантності у ставленні до носіїв різних мов і культур.
Реалізація мовної стратегії здійснюється шляхом комплексного і послідовного впровадження просвітницьких, нормативно-правових, науково-методичних, роз'яснювальних заходів.
Забезпечується право національних меншин на задоволення освітніх потреб рідною мовою, збереження та розвиток етнокультури, її підтримку та захист державою. У навчальних закладах, в яких навчання ведеться мовами національних меншин, створюються умови для належного опанування державної мови.
V. Освіта - рушійна сила розвитку громадянського суспільства
9. В умовах становлення в Україні громадянського суспільства, правової держави, демократичної політичної системи освіта має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості.
Передумовою утвердження розвинутого громадянського суспільства є підготовка освічених, моральних, мобільних, конструктивних і практичних людей, здатних до співпраці, міжкультурної взаємодії, які мають глибоке почуття відповідальності за долю країни, її соціально-економічне процвітання.
Освіта має активно сприяти формуванню нової ціннісної системи суспільства - відкритої, варіативної, духовно та культурно наповненої, толерантної, здатної забезпечити становлення громадянина і патріота, консолідувати суспільство на засадах пріоритету прав особистості, зменшення соціальної нерівності.
Держава сприяє становленню демократичної системи навчання та виховання.
10. Державна політика в галузі освіти спрямовується на посилення ролі органів місцевого самоврядування, активізацію участі батьків, піклувальних рад, меценатів, громадських організацій, фондів, засобів масової інформації у навчально-виховній, науково- методичній, економічній діяльності навчальних закладів, прогнозуванні їх розвитку, оцінці якості освітніх послуг.
Директор департаменту
О. В. Єресько
Додаток 2 до наказу МОН України від 21.08.2013 №1222
Вступ
Вимоги до оцінювання навчальних досягнень учнів основної школи розроблені відповідно до Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392 «Про затвердження Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти» та наказу МОНмолодьспорту від 13.04. 2011 року № 329 «Про затвердження Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти», зареєстрованого у Міністерстві юстиції від 11.05. 2011 року № 566/19304.
Вимоги до оцінювання навчальних досягнень учнів основної школи набувають чинності поетапно:
- у 5 класах загальноосвітніх навчальних закладів - з 2013/14 навчального року;
- у 6 класах загальноосвітніх навчальних закладів - з 2014/15 навчального року;
- у 7 класах загальноосвітніх навчальних закладів - з 2015/16 навчального року;
- у 8 класах загальноосвітніх навчальних закладів - з 2016/17 навчального року;
- у 9 класах загальноосвітніх навчальних закладів - з 2017/18 навчального року.
Оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюється за 12-бальною шкалою.
Змістом вимог до оцінювання є виявлення, вимірювання та оцінювання навчальних досягнень учнів, які структуровані у навчальних програмах, за предметами.
Відповідно до ступеня оволодіння знаннями і способами діяльності виокремлюються чотири рівні навчальних досягнень учнів: початковий, середній, достатній, високий.
I - початковий рівень, коли у результаті вивчення навчального матеріалу учень:
називає об'єкт вивчення (правило, вираз, формули, геометричну фігуру, символ тощо), але тільки в тому випадку, коли цей об'єкт (його зображення, опис, характеристика) запропонована йому безпосередньо; • за допомогою вчителя виконує елементарні завдання.
II - середній рівень, коли учень повторює інформацію, операції, дії, засвоєні ним у процесі навчання, здатний розв'язувати завдання за зразком.
III - достатній рівень, коли учень самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, вміє виконувати певні операції, загальна методика і послідовність (алгоритм) яких йому знайомі, але зміст та умови виконання змінені.
IV - високий рівень, коли учень здатний самостійно орієнтуватися в нових для нього ситуаціях, складати план дій і виконувати його, пропонувати нові, невідомі йому раніше розв'язання, тобто його діяльність має дослідницький характер.
Кожен наступний рівень вимог включає вимоги до попереднього, а також додає нові.
Оцінювання здійснюється у процесі повсякденного вивчення результатів навчальної роботи учнів, а також за результатами перевірки навчальних досягнень учнів: усної ( індивідуальне, групове, фронтальне опитування), письмової (самостійна робота, контрольна робота, тематична контрольна робота, тестування, та інші).
Навчальний заклад може використовувати інші системи оцінювання навчальних досягнень учнів за погодженням з місцевим органом управління освітою. При цьому оцінки за семестри, рік, результати державної підсумкової атестації переводяться у бали відповідно до цих критеріїв.
З метою підвищення мотивації учнів до навчання, формування ключових компетентностей, підвищення об'єктивності оцінювання впродовж всього періоду навчання, градації значущості балів за виконання різних видів робіт можна застосовувати рейтингову систему оцінювання.
Головною метою вивчення предметів „Українська література", „Світова література", „Літератури національних меншин" у загальноосвітніх навчальних закладах є залучення учнів до найвищих досягнень національної та світової літератури і культури, національних і загальнолюдських духовних цінностей, формування комунікативної та літературної компетентностей, розвиток творчих здібностей учнів, виховання в них естетичного смаку, високої читацької та загальної культури, вироблення вмінь самостійно ознайомлюватися зі зразками мистецтва слова, свідомо сприймати втілені в них естетичні й духовні цінності.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішувати такі основні завдання:
• формувати в учнів уявлення про художню літературу як мистецтво слова, важливу складову системи мистецтв і духовної культури українського та інших народів світу;
• виховувати повагу до духовних скарбів українського народу та всього людства, расову, етнічну, соціальну, тендерну, релігійну, індивідуальну толерантність, здатність формувати, формулювати й активно відстоювати власну точку зору, свою систему життєвих цінностей і пріоритетів, зберігати й примножувати кращі національні традиції;
• відпрацьовувати з учнями вміння й навички аналізу художнього тексту, здатність сприймати його з урахуванням авторської концепції й індивідуального стилю, бачити кожен конкретний твір у літературному, культурному та історичному контекстах;
• давати школярам оптимальний обсяг літературознавчих понять і термінів, потрібних для повноцінної інтерпретації художніх текстів, розуміння головних закономірностей перебігу літературного процесу;
• навчати учнів визначати національну своєрідність і загальнолюдську значущість літературних творів, у тому числі шляхом зіставлення зі зразками різних національних літератур та різних видів мистецтв;
• розвивати усне й писемне мовлення школярів, їхнє мислення (образне, асоціативне, абстрактне, критичне, логічне тощо);
• формувати в учнів потребу в читанні літературних творів, здатність засвоювати духовно-естетичний потенціал художньої літератури;
• виховувати повагу до книги як універсального носія інформації,
• відпрацьовувати навички розрізнення явищ елітарної та масової культури;
• прищеплювати школярам високий естетичний смак.
На уроках літератури домінантною формою навчання і контролю за досягнутими результатами є діалог, який відбувається на всіх етапах навчальної діяльності і спонукає учнів розмірковувати, робити узагальнення і висновки, аргументовано висловлювати власні думки. Під час такого оцінювання обов'язковим має стати: контроль за прочитанням кожним учнем програмових творів, визначення рівня засвоєння їхнього змісту та вироблення вмінь і
навичок їхнього аналізу й інтерпретації, перевірка виконання усних і письмових робіт, виразне читання художніх текстів.
Оцінювання навчальних досягнень учнів з української, світової та літератур національних меншин має здійснюватися за такими вимогами:
Рівн і
нав чал
ьни *
| |||
Б ал и
|
Характеристика навчальних досягнень учня (учениці)
| ||
дос ягне нь
| |||
І.
|
1
|
Учень (учениця) сприймає навчальний матеріал на елементарному рівні, називає окремий літературний факт або явище.
| |
Поча тков
|
2
|
Учень (учениця) сприймає навчальний матеріал на елементарному рівні, називає окремі літературні факти або явища.
| |
ий
|
3
|
Учень (учениця) сприймає навчальний матеріал, відтворює окремий фрагмент твору (з допомогою вчителя).
| |
II.
|
4
|
Учень (учениця) частково відтворює навчальний матеріал на репродуктивному рівні, дає визначення літературного явища без посилання на текст.
| |
Сере дній
|
5
|
Учень (учениця) розуміє навчальний матеріал і з допомогою вчителя знаходить потрібні приклади у тексті літературного твору.
| |
6
|
Учень (учениця) розуміє навчальний матеріал, відтворює значну його частину з допомогою вчителя і самостійно знаходить приклади у тексті.
| ||
III. Дост атній
|
7
|
Учень (учениця) володіє матеріалом і навичками аналізу літературного твору за поданим учителем зразком, наводить окремі власні приклади на підтвердження певних суджень.
| |
8
|
Учень (учениця) володіє матеріалом та навичками текстуального аналізу художнього твору, під керівництвом учителя виправляє допущені помилки й добирає аргументи на підтвердження висловленого судження або висновку.
| ||
Рівн
і
нав чал ьни
X
дос я гне нь
|
Б ал и
|
Характеристика навчальних досягнень учня (учениці)
| |
9
|
Учень (учениця) володіє матеріалом, навичками текстуального аналізу на рівні цілісно-комплексного уявлення про певне літературне явище, під керівництвом учителя аналізує і виправляє допущені помилки; добирає аргументи на підтвердження висловленого судження або висновку.
| ||
IV. Висо кий
|
10
|
Учень (учениця) добре володіє матеріалом та навичками цілісно-комплексного аналізу художнього твору,самостійно оцінює окремі літературні явища, знаходить і виправляє допущені помилки, працює із різними джерелами інформації, систематизує дібраним матеріал.
| |
11
|
Учень (учениця) на високому рівні володіє матеріалом, вміннями і навичками цілісно-комплексного аналізу художнього твору, висловлює свої думки, самостійно оцінює явища культурного життя, аргументуючи власну позицію щодо них, виявляє початкові творчі здібності.
| ||
12
|
Учень (учениця) вільно володіє матеріалом та навичками цілісно-комплексного аналізу літературного твору, виявляє особливі творчі здібності та здатність до оригінальних рішень щодо різноманітних навчальних завдань, до використання набутих знань та вмінь у нестандартних ситуаціях, має схильність до літературної творчості.
| ||
За роки незалежності Україна зробила значні кроки в реформуванні системи середньої освіти. Упровадження нових стандартів, перехід на нові методи навчання, введення ефективних технологій оцінювання знань учнів, розмаїття вітчизняних методичних шкіл, новаторські пошуки вчителів засвідчують успіхи української школи, наближення вітчизняної освіти до світових стандартів.
Одним із важливих напрямів української освіти є гуманітарний, який забезпечує духовний розвиток учнів. Серед навчальних дисциплін гуманітарного циклу особливе значення має література як мистецтво слова і спосіб формування загальної культури людини, її моральних орієнтацій і цінностей.
У зв'язку з тим, що літературну освіту в загальноосвітній школі забезпечують декілька різних предметів, є необхідність розробки єдиної Концепції літературної освіти (далі - Концепція) для їх викладання в сучасних умовах.
• відсутністю узгодженості й наступності між різними програмами й підручниками для дисциплін, що забезпечують літературну освіту;
■ значним перевантаженням літературних курсів, невідповідністю введених до них творів віковим особливостям учнів, що призводить до згасання інтересу до читання;
• необхідністю ґрунтовного засвоєння дітьми та молоддю мовного і культурного багатства народів України та світу;
• важливістю підвищення рівня загальної культури та моралі в сучасному українському суспільстві;
• стрімким розвитком комп'ютерних технологій, мас-медіа, аудіо- й відеопродукції, що витісняють книгу з кола захоплень дітей;
• потребою формування у молодого покоління активної громадянської позиції;
• переходом на 11-річне навчання в загальноосвітній школі;
• введенням профільного навчання.
Концепція спрямована на реалізацію завдань, що стоять перед сучасною загальноосвітньою школою як школою формування нового покоління особистостей з високою гуманітарною культурою і громадянською відповідальністю, необхідністю збереження національної ідентичності, духовних ідеалів слов'янства в умовах глобалізації світового простору.
■ вироблення спільних методологічних засад для предметів, що забезпечують літературну освіту в школі, - таких, які найбільш повно дозволять розкрити духовно-естетичний потенціал художньої словесності та забезпечити виховну функцію літератури;
• виокремлення та узгодження складових літературної освіти, а також змістового їх забезпечення;
• визначення структури, етапів і стратегічних завдань літературної освіти на кожному етапі;
• забезпечення наступності і взаємозв'язку етапів літературної освіти учнів протягом періоду навчання.
Літературна освіта - це навчально-виховна система вивчення літератури в загальноосвітніх закладах України.
У середніх загальноосвітніх закладах України літературну освіту учнів з 5 по 11 клас забезпечують такі навчальні дисципліни, як:
• «українська література»;
• «світова література»;
• інтегрований курс ((література (рідна і світова)» для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами, що використовуються в Україні;
• курси за вибором і факультативи.
У загальноосвітніх навчальних закладах з українською мовою навчання обов'язково вивчаються «українська література» та «світова література». Можливою є інтеграція цих літературних курсів.
У загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням іншими мовами, що використовуються в Україні, обов'язково вивчаються «українська література» та інтегрований курс «література (рідна і світова)».
В усіх типах середніх загальноосвітніх закладів України за вибором учнів та їхніх батьків можливе введення курсів за вибором і факультативів, які дають поглиблені знання про літературні епохи, розвиток напрямів, течій, жанрів, зв'язки літератури з іншими видами мистецтва, а також творчість окремих письменників різних національностей (особливо тих, життя і діяльність яких пов'язана з Україною або відображає українські реалії).
Навчальні дисципліни, що забезпечують літературну освіту, презентують сучасному учневі здобутки української літератури, російської літератури, різних літератур народів України і світової літератури, що сприяє всебічному розвитку школярів, визначенню свого місця в широкому полікультурному й полімовному просторі, вихованню любові до книги, інтересу до духовних надбань своєї країни та людства, взаємоповаги до людей різних цивілізацій та національностей.
Українська література плекає любов до мови ї звичаїв українців, в конкретно-образній формі доносить до читача інформацію про своєрідність українських традицій та культури.
Література інших народів, що мешкають в Україні, сприяє усвідомленню учнями культурного багатства нашої країни.
Особлива роль належить при цьому російській літературі як художньо-словесному надбанню, у тісній взаємодії з яким протягом декількох століть формувалася українська література, а також з урахуванням того місця, яке займає російська література у загальнолюдській системі духовно-культурних цінностей.
Світова література прилучає дітей до загальнолюдських цінностей, виховує толерантне ставлення до різних народів, народностей, рас і культур.
Кожна із навчальних дисциплін, що розкриває глибини мистецтва слова, має свій зміст і завдання, специфіку викладання, сформовані методики. Разом з тим поміж складовими літературної освіти в системі загальноосвітньої школи повинна існувати тісна взаємодія, адже всі разом вони забезпечують цілісність літературного розвитку школярів, формують компетенції творчого читача. Хронологічний принцип у процесі розгляду історико-літературного процесу (або його окремих явищ), акцентуація генетичних, типологічних, контактних, інтертекстуальних та інших видів зв'язків у межах дисциплін, що забезпечують літературну освіту, дозволить учням краще зрозуміти самобутність кожної національної літератури в суцвітті культур і традицій.
Сприяє літературній освіті якісне вивчення інших предметів: історії, музики, образотворчого мистецтва, української мови, інших мов, що використовуються в Україні, та іноземних мов, які створюють відповідні фонові знання, суспільно-історичний, мовний та культурний контекст для засвоєння здобутків художньої літератури.
Розвиток зв'язків між предметами, що безпосередньо забезпечують літературну освіту, й іншими предметами гуманітарного циклу, є важливою умовою якісного викладання літератури в школі.
Основна мета літературної освіти - виховання творчого читача із самостійним критичним мисленням, формування гуманістичного світогляду, загальної культури, естетичних смаків особистості.
Об'єкт літературної освіти - особистість учня (його духовно-емоційний світ, моральні цінності та орієнтації, творче мислення, уява, читацькі компетенції, мовлення).
Предмет літературної освіти - вершинні твори українського, російського, світового письменства та представників інших національностей, що проживають в Україні.
Твори мають відповідають таким критеріям: високий художньо-естетичний рівень; гуманістичний зміст, що сприяє духовному самовизначенню учнів; висока педагогічна цінність і значний виховний ефект; яскраво виражена репрезентативність; психологічна відповідність віковому періоду; визначений обсяг видань.
Навчальні дисципліни, що забезпечують літературну освіту в школі, покликані на кращих зразках красного письменства сформувати особистість творчу, вільну, духовно багату, самостійно мислячу, із широким світоглядом, зі стійкими моральними принципами. Особистість, котра любить і пишається здобутками рідної культури, але разом з тим шанує й опановує надбання інших народів. Особистість, яка усвідомлює власну національну ідентичність й водночас приналежність до цивілізованого світу. Особистість, яка має
активну громадянську позицію, відчуває потребу жити й працювати задля України.
Далеко не всі учні стануть письменниками, критиками чи літературознавцями, тому власне філологічні компетенції не є єдиними для літературної освіти в школі (хоча в старших класах філологічного профілю вони особливо актуальні). Але літературна освіта повинна прищеплювати школярам художній смак, формувати вміння розрізняти високовартісну й низькопробну книжкову продукцію, поціновувати класичну й сучасну літературу, переживати важливі для духовного становлення особистості естетичні емоції.
Вивчення літератури в 11-річній школі має забезпечити розв'язання таких завдань:
• прилучення учнів до найкращих здобутків українського, російського, світового письменства та представників інших національностей, що проживають в Україні;
• підвищення рівня загальної культури школярів;
■ формування у дітей стійкого інтересу до читання, естетичного смаку учнів, здатності розрізняти й оцінювати художні явища, протистояти низьковартісній масовій культурі;
• розкриття учням різноманітних функцій літератури - пізнавальної, естетичної, виховної, гедоністичної; ■ оволодіння змістом художніх творів, усвідомлення їх місця в літературному процесі й розвитку національних культур;
• засвоєння учнями ключових літературних фактів, основних тенденцій розвитку літератури в Україні та в інших країнах;
• розуміння школярами літератури як мистецтва слова і як складової духовної культури людства;
• формування в учнів творчих здібностей, уяви, самостійного мислення;
• розвиток естетичних емоцій та почуттів, зв'язного мовлення, вміння аргументовано, розлого й образно висловлювати свої думки, судження, оцінки;
• сприяння моральному самовизначенню молодої людини, виробленню в неї активної життєвої позиції на основі гуманістичних цінностей та ідеалів, прагнення до самостійного пошуку, духовного самовдосконалення.
Реалізовуючи ці завдання, дисципліни, що забезпечують літературну освіту, повинні допомогти учням опанувати зміст художніх творів, осягнути їх естетичну значущість, зробити висновки, важливі для морального формування особистості та рівня її загальної культури. Літературна освіта в загальноосвітніх закладах має сприяти вихованню культурного читача, котрий відчуває потребу в читанні, веде з книгою внутрішній діалог, отримує в процесі осягнення художніх творів естетичне задоволення, розширює свою ерудицію.
Принципи літературної освіти
Вивчення літератури в школі має грунтуватися на дидактичних, літературознавчих та методичних принципах, серед яких загальноприйнятими є традиційні, а саме: науковість, історизм, зв'язок навчання і виховання, доступність, спрямованість на розвиток учня, особистіший характер читацької діяльності, шкільний аналіз та інтерпретація твору, взаємодія мистецтва й дійсності в естетичній свідомості учня, комунікативність, репрезентативність, країнознавчий підхід та ін.
Разом з тим сучасні досягнення науковців та методистів, досвід практичної роботи вчителів-словесників переконують в ефективності поширення поруч із традиційними й нових принципів літературної освіти:
1) ціннісного підходу (в переліку текстів для вивчення повинні бути такі, які відповідають віковим особливостям сучасних учнів, їхнім моральним запитам та духовно-ціннісним орієнтаціям у певний період розвитку);
2) нерепресивної свідомості, толерантності, мультикультуралізму (забезпечення свободи у висловлюваннях, мисленні й творчості учнів, формування вільної у своїх духовних запитах особистості; виховання толерантного ставлення й поваги до здобутків різних народів, людей різних рас, культур і національностей);
3) канонічності «золотого» фонду класичної літератури як основи літературної освіти (в історії української, російської та світової літератури є твори, перевірені часом і багатьма поколіннями, тому в процесі перебудови системи літературної освіти потрібно зберегти цей «золотий» фонд класики (української, російської та інших народів світу) для вивчення учнями; в курсах української, російської та світової літератури варто особливу увагу приділити тим авторам, творчість яких увійшла до «золотого» фонду національної та світової класики, підкреслити значущість їхніх здобутків);
4) наближення викладання літератури в школі до реалій і проблем сьогодення (збільшення для
текстуального вивчення творів XX - XXI століть (до ЗО - 40 %), тісно пов'язаних із сучасними проблемами життя нашого суспільства, вітчизняної історії, світу; крім творів для обов'язкового читання, значну частину літературних курсів (10-15 %) присвятити вивченню літератури рідного краю, яка пов'язана з особливостями розвитку, культурними традиціями й проблемами окремих регіонів України);
5) іманентності (в основу літературної освіти мають бути покладені іманентні закони розвитку літератури, тобто не соціологічні, ідеологічні чи якісь інші підходи, а власне художні закономірності розвитку літератури як мистецтва слова; разом з тим не слід перевантажувати програми з літератури теоретичними поняттями, у школі варто застосовувати лише основи теорії літератури та користуватися термінами- поняттями, зміст яких є загальноприйнятим, адже метою літературної освіти є виховання духовно розвиненої особистості, а не спеціаліста-філолога; поміж окремими теоретичними поняттями, що використовуються в межах різних предметів літературної освіти, має існувати тісний зв'язок і наступність);
6) вивчення літератури в контексті розвитку культури й мистецтва (література як мистецтво слова є важливою складовою духовної культури людства, тому цілком доречно розглядати літературні твори в контексті загального культурного руху на певному етапі, у зв'язках із живописом, музикою, кіно та інших видів мистецтва; важливим для формування світогляду й загальної культури учнів є розгляд літературних творів не тільки як самоцінних текстів, але й у контексті вітчизняної і світової культури, історії, мистецтва, філософської думки, у взаємозв'язках з іншими текстами й мистецькими явищами; культурологічний принцип забезпечує розширення кругогляду учнів, визначення місця літератури серед інших видів мистецтва та в духовній культурі народу й людства);
7) використання знання різних мов і перекладів (вивчення художньої літератури в загальноосвітніх закладах України здійснюється на підставі оригінальних (українських чи іншомовних) текстів, а також перекладів (при вивченні світової літератури); робота з художніми текстами мовою оригіналу сприяє кращому розумінню творів, а також розвитку мовленнєвих компетенцій учнів; знання загальних основ теорії й практики перекладу, здобутків української перекладацької школи, російської перекладацької школи та інших перекладацьких шкіл забезпечує адекватне сприйняття учнями художніх творів не рідної для них літератури);
8) компаративності (зіставлення етапів, фактів, явищ, особливостей художніх творів української літератури, російської і світової літератури та літератур інших національностей, що проживають в Україні, дозволяє розкрити загальні закономірності літературного процесу й водночас неповторну своєрідність творів різних народів);
9) діалогізму (літературна освіта актуалізує розвиток зв'язного мовлення школярів, а також зв'язки читач - автор, читач - герой, читач - текст; принцип діалогізму сприяє формуванню читацьких компетенцій, умінь та навичок культурного читача, котрий не тільки оволодіває змістом художніх творів, а вміє висловити власну думку щодо прочитаного, обгрунтуватии свою позицію, дати оцінку персонажам і подіям твору, передати в слові свої емоції та почуття під впливом читання);
10) цілісного підходу до вивчення художніх творів (літературний твір - твір цілісний, так само, як є цілісними твори інших видів мистецтв (картини, скульптури, музичні твори, кінофільми тощо); робота із фрагментами тексту не дає повного уявлення про твір як цілісність, про єдність змісту й форми, а відповідно не може викликати й відповідні емоції та почуття; у зв'язку із цим потрібно ввести до шкільних програм із предметів, що забезпечують літературну освіту, невеликий обсяг текстів, який учні зможуть прочитати повністю, маючи змогу засвоїти їх саме як твори мистецтва; при укладанні шкільних хрестоматій слід відмовитися від практики подання текстових фрагментів із переказами змісту; тільки цілісний художній твір дає можливість отримати цілісне естетичне та.емоційне враження, спонукати роботу думки й уяви, виховати культурного та вдумливого читача).
Структура літературної освіти
Літературна освіта, що реалізується в закладах України різних типів, має структуру, що відзначається послідовністю, наступністю й поступовим збагаченням знань, розвитком умінь і навичок дітей: пропедевтичний етап (дитячий садок) - початкова школа (1-4 класи) - основна школа (5-9 класи) - старша школа (10-11 класи).
Відповідно до вікових особливостей учнів курс літератури в 5 - 11 класах загальноосвітньої школи має три етапи:
Основна школа (5-9 класи):
5-7 класи - формування потреби до читання (1-й етап); 8-9 клас - системне читання (2-й етап).
Старша школа (10-11 класи) -творчо-критичне читання (3-й етап).
Частини й етапи літературної освіти відрізняються принципами відбору літературних текстів, побудовою програм і відповідних методик, але поміж ними має бути тісний зв'язок і наступність, адже всі разом вони складають єдину систему літературної освіти.
5-7 класи - прилучення до читання (1-й етап).
Порівняно з початковою школою предмети, що забезпечують літературну освіту, в основній школі розмежовуються. Це розмежування закріплюється в окремих програмах, підручниках, хрестоматіях, посібниках. Курс літератури в 5 - 7 класах має будуватися на підставі проблемно-тематичного принципу. Завдання вивчення літератури в 5 - 7 класах є такими:
• сформувати в учнів стійкий інтерес до літератури, прилучити до читання;
■ сприяти засобами літератури формуванню моральних якостей школярів, їх національній самоідентифікації, розумінню значення рідної мови та літератури для розвитку культури загалом;
• дати уявлення про зміст і форму художнього твору;
• сформувати в учнів основні вміння інтерпретації художнього твору;
• сформувати вміння оцінювати літературних героїв, авторську позицію;
• розвивати навички зв'язного мовлення (як усного, так і писемного) у процесі підготовки різних видів робіт (висловлення власної думки щодо прочитаного, характеристика образу, складання плану твору, написання твору на літературну тему та ін.).
8-9 класи - системне читання (2-й етап).
Вивчення літератури у 8 - 9 класах загальноосвітньої школи базується на поєднанні історико-літературного й жанрово-родового принципів.
Літературні явища презентуються школярам у перебігу літературного процесу, у розвитку національних літератур та їхніх взаємозв'язках, у широкому контексті культури.
У 8 - 9 класах учні знайомляться зі специфічними особливостями різних родів і жанрів літератури в хронологічній послідовності, навчаються розрізняти різні жанри, інтерпретують художні твори не тільки в аспекті їх проблематики, а й художньої вартості. У 8 - 9 класах вияскравлюється індивідуальність учнів, відбувається активний процес формування їхнього світогляду, громадянської позиції, національної ідентичності, пошуку місця в сучасному світі. Тому дисципліни, що забезпечують літературну освіту в цей період, повинні сприяти становленню особистісних якостей юнацтва.
Завдання вивчення літератури у 8 - 9 класах:
• дати уявлення про основні літературні епохи, напрями, течії в контексті вітчизняної та світової культури;
• розкрити жанрово-родовий поділ літератури, навчити розрізняти твори різних родів і жанрів в їх специфіці;
• поглибити вміння інтерпретації творів літератури із застосуванням основних теоретичних понять;
• сформувати в учнів вміння виокремлювати компоненти змісту й форми, встановлювати зв'язки поміж ними;
■ навчити школярів зіставляти різні літературні явища, визначати їх художню своєрідність;
■ прищепити інтерес до вивчення літератури в оригіналах і перекладах, вміння зіставляти оригінали й переклади;
• сприяти самоствердженню учнів, виробленню у них моральних принципів;
• розвивати вміння й навички зв'язного мовлення (із застосуванням аргументації, елементів дискусії, пошуку тези й антитези, оцінки щодо прочитаного та ін.);
• виховувати творами літератури естетичні почуття та емоції, формувати здібність отримувати естетичне задоволення від прочитаного.
10-11 класи - творчо-критичне читання (3-й етап).
Оптимальним у викладанні літератури для цієї вікової категорії учнів буде комплексний принцип, згідно з яким до вивчення в школі старшокласникам будуть запропоновані вершинні твори морально-філософського, соціально-філософського, психологічного, історичного змісту від давнини до сучасності, до яких учні вже
стали готові за рівнем свого психологічного й культурного розвитку. Осягнення цих творів має ґрунтуватися на попередніх знаннях (про літературні епохи, напрями, течії, про загальний розвиток культури й філософської думки), що збагачуються й розширюються в старшій школі.
Навчання в старшій школі є профільним, що визначає специфіку викладання літератури. У зв'язку з цим доречно виокремити два підходи (відповідно й два типи програм, підручників, посібників, хрестоматій: 1) для нефілологічних профілів (фізико-математичного, природничого, спортивного та інших профілів); 2) для філологічного профілю.
Викладання літератури в класах нефілологічних профілів має забезпечити рівень стандарту, тобто базовий гуманітарний рівень, необхідний для кожної культурної людини. На цьому етапі можливою є інтеграція літературних курсів та введення предмету «Література», завданнями якого в 10 - 11 класах нефілологічного профілю є:
• розкрити основні тенденції та закономірності літературного процесу від давнини до сучасності; • визначити місце української літератури, російської літератури та інших національних літератур у перебігу
літературного процесу;
• дати уявлення про вершинні здобутки вітчизняного та зарубіжного письменства у широкому контексті світової культури;
• розвивати навички інтерпретації й аналізу художнього твору, зіставлення літературних явищ, оригіналів і перекладів;
• сформувати навички розлогого зв'язного мовлення (монологічне і діалогічне мовлення, участь у різних видах дискусій, обґрунтування думки, доказ судження тощо);
• навчити розрізняти художню вартість творів, твори класики й масової літератури;
• сприяти формуванню загальної культури й світогляду учнів.
Викладання літератури в класах філологічного профілю базується на стандарті, але значно поглиблює його як у змістовому плані, так і в методах, формах, прийомах навчання. При цьому зазначимо безперспективність спроб побудувати викладання літератури в старшій школі на університетських програмах і навіть перенести до середньої школи форми занять вищої школи (наприклад, практичне заняття, лабораторне заняття, семінарське заняття та ін.), а також деякі елементи Болонського процесу (наприклад, модульне навчання, система накопичувальних кредитів тощо). Профілізація середньої освіти не означає сліпого копіювання вищої освіти, адже це призведе до протилежного результату, зменшенню інтересу до предмета.
Завдання, сформульовані вище, є актуальними й для профільного навчання літератури. Але специфічними завданнями у 10 - 11 класах філологічного профілю є такі:
• сформувати в учнів основи філологічного мислення;
• навчити школярів здійснювати різні види інтерпретації та філологічного аналізу тексту;
• розкрити багатозначність літературознавчих понять, значно розширити їх коло й показати змінність у літературному процесі, своєрідність виявлення у творах різних епох, напрямів, течій;
• навчити школярів виявляти жанрові та стильові особливості творів;
• дати основні знання з теорії й практики художнього перекладу, навчити застосовувати набуті знання в процесі аналізу оригіналів та перекладів;
• розвивати творчі (власне філологічні) здібності учнів, необхідні для здобуття майбутньої професії (наприклад, опанування різними віршованими розмірами, написання критичної рецензії, відгуку на книгу, літературного огляду творів певного періоду тощо);
• навчити учнів користуватися словниково-довідковою та спеціальною літературою з філологічного профілю;
• навчити учнів самостійно відшукувати матеріал з філологічної проблеми, готувати доповідь на філологічну тему;
• навчити учнів висловлювати свої думки розлого, з науковою аргументацією й літературознавчо грамотно;
• сформувати вміння вести діалог, дискусію з проблем літератури.
Цим Законом встановлюються загальні принципи мовної політики в Україні, правові та організаційні засади використання та розвитку державної мови та мов національних меншин України, права громадян на користування рідною мовою. {тоБзтґдізсшзіПолітика}
Закон не регламентує мову приватного спілкування громадян України.
І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Мовні питання регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.
1. Під державною мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя.
Державною мовою в Україні є українська мова.
2. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
3. Державна мова є обов'язковою для застосування в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності.
4. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, установи, організації, а також усі суб'єкти власності і господарювання зобов'язані створювати необхідні умови для користування громадянами України державною мовою.
5. Державна мова є мовою міжнародних документів, що підписуються від імені України.
6. Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування є обов'язковою умовою для прийняття до громадянства України. Ця умова не поширюється на осіб, які мають психічні, фізичні вади (сліпих, глухих, німих та інших осіб).
7. Єдиною формою застосування державної мови в усіх сферах суспільного життя України є її нормативна форма. Норми української мови встановлюються словниками української мови.
1. Під мовами національних меншини (регіональними мовами) розуміються мови, які традиційно використовуються в межах певної території громадянами України, які утворюють групу, за своєю чисельністю меншу, ніж інше населення України; відрізняються від державної мови; до них не належать діалекти української мови або мови мігрантів.
2. Держава гарантує вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин України.
3. Заходи щодо захисту й розвитку мов національних меншин не повинні звужувати сфери функціонування державної мови.
4. Мови національних меншин використовуються в культурній, освітній, інформаційній сфері та в інших, передбачених законодавством, випадках.
1. Мовами міжнародного спілкування є найпоширеніші у світі та закріплені в міжнародному праві офіційні та робочі мови Організації Об'єднаних Націй. Мовами міжнародного спілкування в Україні є г у англійська, іспанська, китайська, німецька, російська, французька мови
2. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, підвищенню мовної культури громадян України.
1. Держава дбає про розвиток і захист державної мови, забезпечує збереження фондів і пам'яток писемності, вживає заходів щодо їх повернення в Україну.
2. Держава дбає про розвиток і захист мов національних меншин.
3. Держава гарантує право кожному будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої мовні права і свободи від порушень і протиправних посягань.
4. Забороняється публічне приниження чи зневажання, умисне спотворення державної мови, мов національних меншин в офіційних документах, текстах та засобах масової інформації.
5. Заходи щодо розвитку і захисту державної мови, мов національних меншин здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, бюджетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, коштів благодійної допомоги та інших джерел, не заборонених законодавством.
1. Україна надає всебічну допомогу в забезпеченні мовних потреб, збереженні і розвитку мовної самобутності закордонних українців на основі міждержавних договорів.
2. Мова органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності
1. Мовою роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова.
2. Закони України та інші нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування приймаються і публікуються державною мовою.
Стаття 8. Мова діловодства та документації
1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, установи та організації, а також підприємства незалежно від форм власності здійснюють діловодство, ведуть облікову, звітну, фінансову, технічну та іншу документацію державною мовою.
2. Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та самоврядування, де більшість населення становлять громадяни, які належать до національних меншин України, можуть використовуватися мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законодавством України.
3. Найменування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, установ, організацій, а також підприємств незалежно від форм власності, написи на печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках виконуються державною мовою.
Для зовнішніх відносин на офіційних бланках документів поряд з ~ державною мовою може міститися найменування у перекладі на іншу мову.
Стаття 9. Мова офіційного листування
1. Офіційне листування та інші форми офіційних взаємовідносин між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, установами та підприємствами з адресатами в Україні ведуться державною мовою.
1. Посадові та службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівники державних підприємств, установ, організацій зобов'язані володіти державною мовою в обсязі, необхідному для виконання ними службових обов'язків.
2. Вимоги щодо знання та застосування державної мови включаються до положення про атестацію посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівників державних підприємств, установ та організацій.
3. Незнання державної мови, ігнорування її під час виконання службових обов'язків кваліфікуються як службова невідповідність.
1. Судочинство в Україні здійснюється державною мовою.
2. Під час розгляду справ у судах особам, які беруть участь у справі і не володіють державною мовою, забезпечується право ознайомлення з
І матеріалами справи, право брати участь у судових діях через перекладача, виступати в суді та подавати клопотання і наводити докази в письмовій формі рідною мовою, отримувати слідчі та судові документи в перекладі відповідною мовою.
1. Провадження у справах про адміністративні правопорушення в Україні здійснюється державною мовою.
2. Особи, які притягаються до адміністративної відповідальності і не володіють українською мовою, можуть виступати, а також подавати документи
і наводити докази в письмовій формі рідною мовою та користуватися послугами перекладача.
1. Нотаріальне діловодство в Україні ведеться державною мовою.
2. Особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії і не володіє державною мовою, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені для ознайомлення іншою мовою нотаріусом або перекладачем.
1. Арбітражне провадження в Україні здійснюється державною мовою.
2. Матеріали справи, оформлені українською мовою, надсилаються в органи арбітражу іншої держави в перекладі мовою цієї держави або іншою мовою, прийнятною для сторін.
1. Мовою роботи та актів з питань попереднього (досудового) слідства, дізнання та прокурорського нагляду є державна мова.
2. Мовою роботи органів прокуратури України з органами прокурорського нагляду інших держав та міжнародних організацій є державна мова, а також інша мова, прийнятна для сторін.
1. Правова допомога фізичним і юридичним особам надається державною мовою.
2. Іноземцям, особам без громадянства, біженцям та юридичним особам іноземних держав правова допомога може надаватися також мовою, прийнятною для сторін.
1. Мовою обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями зв'язку, транспорту, охорони здоров'я, соціального захисту населення, торгівельними та іншими підприємствами, установами та організаціями, що діють у сфері обслуговування, є державна мова.
2. У місцевостях, де більшість населення становлять громадяни, які належать до національних меншин України, обслуговування громадян може
здійснюватися поряд з державною мовою також мовою відповідної національної меншини.
Стаття 22. Використання мов у міждержавних відносинах України
1. Мовою діяльності закордонних представництв України, зовнішньополітичних, зовнішньоекономічних та інших установ України є державна мова та мова відповідної держави.
2. Мовами двосторонніх міжнародних договорів, угод та інших документів, що укладаються від імені України є державна мова та мова іншої сторони договору.
3. Мови багатосторонніх міжнародних договорів та інших документів, в яких однією із сторін є Українська держава, чи до яких вона приєднується, визначаються міжнародно-правовими документами.
4. В переговорах від імені України з представниками інших держав та міжнародних організацій використовується державна мова та інші мови, прийнятні для сторін.
5. Мова у сфері освіти, науки, культури та інформатизації
Стаття 23. Мова у сфері освіти та виховання
1. Держава забезпечує право громадян України на здобуття освіти державною мовою
2. Мовою навчання та виховання в дошкільних, загальнихсередніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах є державна мова.
3. Громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право на виховання, навчання рідною мовою у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
4. Вивчення державної мови в усіх освітніх закладах є обов'язковим.
5. Порядок і форми оволодіння державною мовою особами, які прибули на навчання в Україну з інших держав, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки.
6. Громадяни України, які закінчують загальні середні та професійно- технічні навчальні заклади або вступають до вищих навчальних закладів, складають іспит з української мови.
7. Громадяни України, які закінчують вищі навчальні заклади незалежно від форми їх власності, для одержання документа державного зразка про вищу освіту складають державний іспит з української мови.
Немає коментарів:
Дописати коментар